Особняк Леопардова

ул. Липская, 10 (во времена Российской империи улица Екатерининская, 12)
Особняк построен в 1875 году по проекту военного инженера капитана Александра Иосифовича Рубана на заказ статского советника Николы Леопардова. Сам Леопардов был известным коллекционером старины, особенно монет.

В данный момент в здании находится офис партии регионов.
В 1895 году Леопардов умер и дом перешел в собственность его второй жены. После смерти Николая Леопардова его собрание, которое включало в себя богатую коллекцию монет, рукописные евангелия, старопечатные книги были переданы в коллекцию Церковно-археологического музея Киева. В 1905 году особняк приобрел немецкий предприниматель Эрнст Торклер. Однако после начала Первой мировой войны дом отобрало государство. В 20-х годах прошлого века здесь располагалось особое отделение Генеральной прокуратуры Украины. В 90-х годах особняк по улице Липской, 10 занимал Центр стандартизации и метрологии. Сейчас по этому адресу, кроме штаба Партии регионов, находится офис "Финансовой компании "Антарес", а также компании по управлению активами с созвучным названием "Антара". В январе прошлого года член Киевской организации Национального союза архитекторов Украины Лариса Скорик среди наиболее ярких примеров уничтожения памятников архитектуры назвала ряд "объектов охраны культурного наследия". Среди них она также отметила особняк по улице Липской, 10. По словам самого Смитюха, исторической является лишь фасадная часть здания. Небоскреб над президентом Особняк на Липской не единственный объект, который находился в подчинении Государственного управления делами и перешел в руки компании "Антарес".
Правая стена особняка полностью глухая. Это объясняется тем, что этой стеной он выходил на усадьбу губернатора, и согласно правил застройки, запрещалось делать окна в сторону соседней усадьбы, если она стоит на рубеже.
Двоповерховий будинок, що дивиться на вулицю вузьким торцевим фасадом, привертає увагу, зокрема, глухою стіною праворуч: ні оздоб, ні вікон. Пояснюється це тим, що особняк колись межував безпосередньо з будинком губернатора, і, згідно правил забудови, заборонялося влаштовувати вікна в бік сусідньої садиби, якщо споруда зводилася на межі.

Цей особняк побудовано 1875 р. за проектом військового інженера капітана Олександра Йосиповича Рубана на замовлення дійсного статського радника Миколи Олександровича Леопардова. Ділянку землі він придбав за купчою від 16 вересня 1871 р. у дружини київського губернатора М. П. Гессе Катерини Михайлівни, яка й сама, через 11 років, заходилася будувати особняк на суміжній ділянці по Шовковичній (тоді - Левашовській, 9), коли чоловік залишив посаду.

М. Леопардов (1820-1895) був відомим у Києві колекціонером старовини, зокрема, монет, які часто скуповував у населення з випадкових знахідок при копанні землі на садибах. Він був почесним членом церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії, де у шести залах нижнього поверху містився церковно-археологічний музей, заснований 1872 р., - одне з найбагатших, на думку М. Захарченка, автора книги "Киев теперь и прежде", зібрань церковних старожитностей, монет, рукописів, стародруків у Російській імперії. Очолював музей відомий історик української літератури й науки професор академії Микола Іванович Петров. У щоденниках М. Петрова, що зберігаються в Інституті рукописів НБУВ, є багато нотаток стосовно Леопардова. Тут і консультації, й візити до колекціонера, і його дарунки музею. Ось один із записів М. Петрова за січень 1895 р.: "Від Леопардова квитанція на 6000 рублів".


Фасад колишнього особняка М. О. Леопардова по вул. Липській, 10.
1993 р.
1893 р. М. Леопардов подарував цьому музею - на той час єдиному на весь Київ - свою колекцію монет, яку збирав понад двадцять років. Зібрання налічувало 8366 одиниць і оцінювалося у 31261 руб. 50 коп. сріблом. До колекції входило також 730 одиниць археологічного походження. М. Леопардов склав на всі ці речі рукописні каталоги й описи, а найважливіші екземпляри були опубліковані ним у 1890-1893 рр. у "Сборнике снимков с предметов древности, находящихся в г. Киеве в частных руках". За спогадами сучасників, у Леопардова серед різних церковних старожитностей були Псалтир і Євангеліє, художньо написані від руки на пергаменті, з розкішними великими літерами, розфарбованими аквареллю й золотом. Після його смерті колекція стала власністю Київської духовної академії.

М. Леопардов помер 1895 р. безпотомно, а його перша дружина, Катерина Степанівна - у 1893 р. Обоє були поховані на Аскольдовій могилі.


Бічний фасад колишнього особняка М. О. Леопардова по вул. Липській, 10.
1993 р.
Після смерті другої дружини М. Леопардова у 1903 р. за його духівницею вся садиба мала бути продана, а отримані кошти розподілені між благодійними та освітніми установами Києва та Вологодської губернії, звідки родом сам М. Леопардов.

Цегляний особняк Леопардових первісно мав інший план, змінений пізнішими прибудовами. Декоровано було тільки вуличний, бічний та дворовий фасади - із застосуванням елементів ренесансу й бароко. Головний вхід зсунуто на чоловому фасаді праворуч, над дверима вміщено оригінальний сандрик у вигляді двох волют, вище - подвійне вікно з дерев'яною гермою на міжвіконній стойці. Цікаво, що за три роки перед тим навпроти було зведено великий особняк з каріатидами у стойках подвійних вікон, і то могло послужити прикладом для наслідування (Липська, 9 - див.). З декоративних елементів назвемо руст, пілястри, віконні наличники "з вушками" й ренесансними сандриками. По осі композиції дворового фасаду випинається тригранний ризаліт, що надавав, мабуть, бажаної оригінальності вітальні - шестикутній, з чотирма вікнами в трьох площинах. Можна також припустити, що ця деталь була помічена, гідно поцінована й повторена сусідами в особняку вдови генерала Івенсена на тій же Липській, 2 (див.).


План 1-го поверху колишнього особняка М. О. Леопардова.
На противагу дещо затісно зкомпонованому особняку, подвір'я здавалося просторішим - з садочком, альтанкою, службами і двома двоповерховими флігелями, квартири в яких здавалися в найм по 420-450 руб. на рік.

Збереглися архівні документи статистичного відділу міської управи, з яких видно, що М. Леопардов сплачував податки казні й місту в розмірі 164 руб. на рік, на страхування від вогню - 182 руб., за воду 150 руб., за вивіз нечистот - 148 руб. На поточні ремонти щороку витрачали в середньому 500 руб., двірнику платили 250 руб. на рік. Загалом витрати на утримання садиби становили близько 1000 руб., не рахуючи оцінного збору. Можна зазначити, що за 1884 р. прибуток садиби М. Леопардова фінансовий відділ управи оцінив у 5314 руб.


Титульна сторінка книги М. Петрова.

1895 р.

У 1905 р. садиба й особняк по вул. Липській, 10 стали власністю німецького підприємця Ернста Густавовича Торклера. Він тримав на Хрещатику, 20 магазин, де йшла торгівля велосипедами "Триумф", "Вандерер", "Глорія", швейними та друкарськими машинами, фільтрами для води, автомобілями тощо. Молодший Торклер, Ернст Ернестович, був одним з ініціаторів створення у Києві клубу автомобілістів.

Квартира № 1 на першому поверсі особняка здавалася у найм княгині Марії Григорівні Щербатовій, власниці 15 тис десятин землі й містечка Немирів Подільської губернії. Тут, на Липській, де мешкав її син Володимир - студент КПІ, і де княгиня зупинялася під час приїздів до Києва, квартира мала сім кімнат з передпокоєм, кухнею та двома кімнатами для прислуги і коштувала 3000 руб. на рік.

З початком Першої світової війни майно німецьких підданих у Російській імперії підлягало секвестру, і Торклери не стали винятком.

За телефонним довідником на 1925 р., в особняку на Липській, 10 містилося "Особотделение ГПУ" 14-ої стрілецької дивізії і кабінет начальника В. Вороб`йова. Потім, аж до початку реставраційних робіт, тобто до середини 1990-х рр., особняк займали, змінюючись у назвах, установи стандартизації та вимірів.
http://alyoshin.ru/Files/publika/malakov/malakov_025.html
http://www.rbc.ua/rus/digests/show/chitayte_v_gazete_delo_26_marta_2008_g_260320086